Історія закладу освіти

Школа…Мій дім, моя родина,

Моя маленька рідна Україна,

Ти іскри даруєш нам,

Політ моїм незвіданим думкам…

/Files/images/Новый точечный рисунок.jpg

Посеред села, оточена з усіх боків деревами, зігріта сонячним промінням та дитячим щебетом уже більше п'ятдесяти років стоїть другий дім для дітей та дорослих – школа. Багато побачила вона за півстоліття, багатьох випустила в дорослий світ, дала путівку в життя.

До 1959 року єдиного приміщення не було. Учні молодших класів навчались у побудованому земством приміщенні, яке пізніше перебудували у кухню з їдальнею та майстерню. Учні старших класів навчались у будинку колишньої сільради по вулиці Першотравневій., на тій же вулиці знаходилося ще одне приміщення, у якому паралельно йшло навчання. Трохи згодом учнів старших класів було переведено у будинок, який знаходився на території колишньої контори СЗАТ «Володимирівський».

У чорний колір зафарбувала сторінки історії велика вітчизняна війна. Поневолювачі не думали про освітній та культурний розвиток чужої, не гідної їх, раси. В одній частині старого шкільного приміщення розміщується шпиталь для поранених німців, в іншій – комендатура.

Та закінчилась війна, треба було відбудовувати державу. Знову 1 вересня лунав веселий дзвінок, кликав на уроки. Знову дітвора поринала у хвилі знань. Нашій школі надають статусу «Середня школа» - відкривають 9 – 10 класи.

Повернулися з фронтів чоловіки. Життя забуяло як і колись, ще до війни. Народжувались діти і з кожним роком їх ставало все більше й більше. Виникла потреба у великому, просторому шкільному приміщенні. Керівництво тодішнього колгоспу з розумінням відгукнулось на прохання РайВНО та директора школи. Голова колгоспу Іпатенко виділив автомобілі для того, щоб привезти будівельний матеріал з Кашперівського кар'єру. І у 1957 – 1958 роках було розпочато будівництво.

Усі з великим бажанням та ентузіазмом допомагали у будівництві, адже зводили «храм науки», докладали своєї часточки до розвитку освіти та культури країни. І вже у 1959 році нова школа відкрила свої двері для більш як двохсот учнів. На чолі нової школи став Яровий Іван Федорович.

Саме в цей час закрили середню школу в селі Суворівка і звідти учні почали ходити до нас. Тут навчались діти із Кашперо-Миколаївки, Кандибіно, Садового, Кіровки, Сухого Єланця. Саме тоді десятирічну школу реорганізовують в одинадцятирічну. Це була середня політехнічна школа з виробничим навчанням.

Дітей було дуже багато, виникають навіть паралельні класи. Знову виникає потреба у добудові декількох класних приміщень уже під керівництвом нового директора Зубрицького Пилипа Якимовича.

Та у 1972 році школу знову реорганізовано у восьмирічну.

Йшли роки , змінювались покоління, діти ставали дорослими. У цьому світі нічого не вічне. Ось і шкільне приміщення треба було ремонтувати. Директори змінювались. На чолі став Михальчук Андрій Феофанович, який замінив дерев'яну підлогу у коридорі на керамічну, обладнав кабінет фізики, пізніше його осучаснив Блажко Борис Борисович.

За той час, коли директором був Рубан Георгій Васильович – почали перекривати дах. Коли за кермо стала Бабенко Любов Степанівна, у школі зробили капітальний ремонт системи водяного опалення. Коли Блажко Борис Борисович був директором, школу газифікували.

Коли директором стала Савчук Галина Георгіївна – створили музей трудової та бойової слави, побудували внутрішній туалет, басейн для питної води.

На даний час директором є Гончаренко Валентина Миколаївна – молодий педагог, сповнений нових ідей та прагнень для покращення уже рідної для неї Червоноволодимирівської школи.

На початку 90-их ентузіасти-вчителі почали роботу над оформленням класних кабінетів. Робота була дуже важкою та виснажливою. Однак ніхто не опускав рук. Вчителі разом з учнями зшкрібали стару фарбу, клеїли шпалери. Працювали з ранку та до пізнього вечора. Та, врешті-решт, виконаною роботою залишились задоволені. Все робилось для того, щоб учні почувались тут затишно і з новими силами бралися за навчання.

Змінювались керівники, змінювалися вчителі. Кожен намагався зробити щось гарне для школи, залишити свій слід. Так у 1946 році РайВНО до Червоноволодимирівської школи направило на роботу подружжя Безнісків: Івана Феодосійовича – військовим керівником та Марію Петрівну – вчителем молодших класів.

Довгий час, до пенсії, пропрацювало подружжя Ярових Івана Федоровича та Надії Іванівни, Каушан Євгенія Василівна вела в країну Знань наймолодших учнів.

З першого року відкриття почала викладати Чамата Лідія Григорівна. Рубани Георгій Васильович та Лідія Олександрівна прийшли у 70-их роках і пропрацювали тут до пенсії. Більше 30 років віддали школі вчитель історії Бабенко Л.С. та вчитель початкових класів Савчук Г.Г., Галина Гергіївна продовжує працювати і зараз; більше 20 років – Мороз Світлана Павлівна,Боровська Людмила Валентинівна,Блажко Борис Борисович,Блажко Валентина Петрівна,Гончаренко Валентина Миколаївна. Усі їхні учні стали достойними людьми, працюють в різних галузях, деякі повернулися в рідну школу також вчителями.

На даний час в школі працює 7 вчителів: 1 мають вищу категорію, 3 – І категорію, 3 – «вчитель-спеціаліст».

Кiлькiсть переглядiв: 29

Коментарi